Спогади дівчини-волонтера про "двохсотих": "Я дуже довго пам'ятала причину смерті"

26-річна Вікторія Дворецька у найбільш жахливий період військових дій на Донбасі була волонтеркою. «Вантаж 200» - ось що входило до завдань дівчини. Вона телефонувала рідним загиблих, збирала останки по полях, здійснювала упізнання тіл. 

На Донбас Віка пішла добровольцем прямо з Майдану. На фронті була близько трьох років. Згодом замислилася про військову кар'єру. Наразі працює у відділі внутрішніх комунікацій центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ. Дівчина розповіла, як працювала і виживала на фронті. Ось декілька її спогадів. 

«Був період, коли здавалося, що вже не можу сприймати те, що відбувається по-людськи. Навіть коли в морзі лежали десять друзів, з якими вчора розмовляла, не було жодних емоцій і почуттів. Переді мною ніби виникала якась ширма, тому що треба було діяти. Це як робота». 

«Я дуже довго (мабуть, роки півтора-два) пам'ятала причину смерті, зовнішність і розмови з родичами кожного загиблого, яким займалася. Зараз пам'ять трошки притупилася». 

«Ми в основному працювали в морзі Старобільська Луганської області. Під час гарячої фази війни тіла туди доставляли по-різному. Іноді вертушками. Бувало, що й на «Жигулях» вночі привозили. 

Треба було впізнати, розшукати телефони рідних, зателефонувати їм, простежити за всіма паперами (я служила в «Айдаре», у нас більшість бійців не були офіційно оформлені), знайти транспорт, щоб доставити останки додому». 

«Під час першої ексгумації отруїлася трупною отрутою. Напевно, не сильно, тому що якщо сильно, то від неї не відходять. Толком не знала, як і що, хоча мені пояснили всю послідовність. Була у звичайній медичній масці, але, видно, «хапанула» — три дні пролежала в дуже поганому стані. Нудота, занепад сил, температура…» 

«Не було ніякої можливості, щоб емоції якось виходили. Якихось істерик в той період не було».