Сільський хлопець з України став ресторатором і привчає до нашої кухні Рим
Андрію Злотко 32 роки. Його історія – це втілена американська мрія. Через 10 років після приїзду до Риму він відкрив у центрі італійської столиці власний ресторан. А приїхав туди простий хлопець, вчорашній школяр, на заробітки з смт Іваничів Волинської області. Йому не було ще й 18.
Жінки з родини Злотко на той час вже працювали в Римі, тож Андрій приїхав до них. Мама влаштувала сина в піцерію. Він був там на підхваті. А наразі годує італійців піцею, пастою, лазаньєю, а ще – потроху привчає до його рідної кухні. Готувати доводиться самому, бо з персоналом проблеми. Ні, претендентів на посаду піцейоло вдосталь, але працювати так само наполегливо, як Андрій, ніхто не хоче. Робочий день власника ресторану починається о 7.30, закінчується о дванадцятій ночі.
Саме копітка праця і успішне навчання привели хлопця до успіху. Злотко відразу потрапив до профі. Лауро Перно - чемпіон світу з піци, дав сумлінному учневі путівку в життя. Маючи в кишені спочатку 100, а потім 200 євро за тиждень, парубок почав вилазити зі злиднів, придбав мобільний, авто.
Потім була пропозиція перейти до іншого закладу, із зарплатнею в 500 євро. Згодом Андрій придбав ресторан, де справи йшли кепсько, та навчився премудрощів акробатичної піци.
Спочатку працював із дружиною, дівчиною з батьківщини. Потім зміг розширити штат до 12 робітників. Українець розповідає, як йому вдалося налагодити успішну справу.
"Треба не тільки добре робити піцу, треба вміти продавати, злюдьми спілкуватися. Людина має зайти і побачити, що всередині красиво. В мене пунктик, що їжа повинна бути свіжою. Треба робити рекламу, запрошувати на дегустацію. І важливо, щоб робота подобалась, інакше не вийде",
-розкриває секрет успіху наш співвітчизник.
Взагалі ж, започаткувати бізнес іноземцеві складно. Треба дуже добре орієнтуватися в законах. Андрію довелося пройти нелегкий шлях оформлення всієї потрібної документації, найняти бухгалтера, взяти кредит.
Цікаво, що італійці відносяться до українського майстра піци без снобізму. Якщо людина робить свою справу гарно, її поважають. А наш герой ще й переміг у абсолютному змаганні з випічки піци без бляшки 2010 року.
У Римі піцерії на кожному кроці, конкуренція ще та. Андрій не занижує ціни, йому не цікаво працювати з дешевою продукцією. Ціни на піцу в Злотка - 5-10 євро. В сусідньому закладі найдешевший різновид, "Маргариту", продають за 3 євро, але там пусто. В ресторані Андрія все забито. Якість - понад усе.
На рідній землі він кілька разів на рік буває. Але піцу не їсть, вареники більше до смаку. Бо українці хоч і готують одну з коронних італійських страв, але вона зовсім не та, якою має бути. До речі, від українського громадянства відмовлятися Злотко не збирається, а італійське йому ні до чого.
Були думки відкрити школу піцайоло в Україні, організовувати чемпіонати.
"Але якщо запускатися, то все доведеться починати з нуля, розбиратися з законодавством, з логістикою. Я ж в Україні вважайте що новенький",
-каже Андрій Злотко.
В подальших планах у нього - працювати-працювати-працювати!
А нещодавно іваничівець, яким ми по праву можемо пишатися, розробив особливу рецептуру кожної піци для меню італійського ресторану “Bratello” у Львові. Туди він приїхав з Італії, аби поділитися своїми знаннями про піцу. Його учні після майтер-класу від шеф-кухаря були у захваті!
