Шокуючі реалії Голодомору

Сьогодні українці згадують про мільйони співвітчизників, що стали жертвами голоду в 20-х, 30-х і 40-х роках минулого століття. Число померлих тільки за 1932-33 роки оцінюють в 3,9 млн осіб.
Все менше людей, які ще пам'ятають про ті страшні події.

Із жахом згадує ті роки Галина Федорівна з Київської області:

"Пам'ятаю розмову моїх батьків увечері. Тато розповідав матері, зайшов до сусідки, а та варила суп. На лавці сиділи її п'ять дітей, опухлих від голоду. Батько запитав: мовляв, з чого вона суп варить, адже ні у кого навіть гнилої картоплі не було. Та відвернулася, розплакалася і тихенько призналася: з немовляти. Уявляєте? Щоб нагодувати старших, жінка пожертвувала новонародженим! Почувши цю історію, я всю ніч очей не зімкнула, адже я молодша в сім'ї. Мама моя помітила, запитує, чого не спиш. "Боюся, що ви мене з'їсте! - кажу їй. Мама обійняла мене і заплакала".

"Голодомор пережила моя бабуся Павлина, нині вже покійна. Їй було 12 років, коли почався голод. Сім'я тоді жила в Житомирській області, а з початком голоду переїхала в Центральну Україну. Це був єдиний шанс вижити: вони з прабабусею обхідними шляхами ходили в Миколаївську область і звідти приносили рибу - це врятувало від смерті всю сім'ю. Але бабуся потім до кінця життя терпіти не могла рибу,

-розповідає студентка Юлія.

Катерина зі Слов'янська - теж ще молода дівчина. Ось що вона каже:

"Якось мені довелося робити серйозне дослідження на тему Голодомору, Весь місяць, який я витратила на це, мене переслідувала нудота: бридко і страшно, що хтось може спокійно приректи тисячі людей на смерть, а потім стріляти і саджати тих, хто спробує вижити. Але ще більше мене нудить, коли я бачу, як хтось намагається витягнути ті страшні події з минулого, щоб розпалити ворожнечу. Це скотиняче і нешанобливе відношення до чужих жертв".