Лестер май

"Діти - це квіти нашого життя": яскраві та влучні дитячі вислови

24 июня 2018, 08:26 837

Діти допомагають нам дивитися на життя простіше, цікавіше та веселіше:

бджола БЕЗ ФОТО(1)

Син прийшов 1 вересня додому зі школи. Я запитаю: «Сину, що нового в школі?» Відповідь була приголомшливою: «Булочки в їдальні подорожчали …»


 

Завжди подобалася логіка і пам’ять дітей. Моя тітка працює вихователем в дитячому садку.

Якось розповідає:

– Нова група, дітки нові, перші дні. Підходить до мене дівчинка і звертається «Ірина Тігровна». А тітку звуть Ірина Львівна. Ось так дитина запам’ятала ім’я та по батькові нового вихователя.


 

Запитую у сина: «Навіщо ти читаєш книгу про виховання дітей?»

«Контролюю тебе, щоб не перегинала палицю …»


 

– Тату, а поцілувати?
– Куди ?!
– Під хвостик …
– У попку, чи що ?!
– У шийку, тато! На голові хвостик!


 

– Я вчора вдарилася боляче…
– Плакала?
– Ні.
– Молодець! А чому не плакала?
– Так вдома ж нікого не було …


 

– Мамо, а цей гігантський шматок торта ти залишила Маші?
– Ні, тобі.
– Такий маленький шматочок ?!


 

Донька скаржиться:

– Мама, мене кактус вколов!
– Соня, напевно це не він тебе, а ти об нього вкололася?
– Ні, мамо! Він перший почав!


 

Світлана (3 роки) сидить за столом, їсть і базікає без перерви.

Тато:

– Закрий рот і їж!

Вона так уважно на нього подивилася і видала:

– А як же я макарони їсти буду? В ніс, чи куди, запихати?


 

Дочка (4 роки 11 місяців) весь вечір нила, щоб я дала їй чергову цукерку. Я трималася майже до кінця, випробувавши як педагогічні методи (пояснення шкоди солодкого), так і залякування (карієс з’їсть зубки) і банальний шантаж (завтра дам дві). В кінці нерви не витримали, і дитина домоглася бажаного.
Запхала бігом цукерку в рот, поки я не передумала, і задає мені питання, відповіді на яке я не знайшла:

– Ну, ось скажи, і навіщо було псувати один одному нерви стільки часу?


 

Син (3,5 роки) дивиться мультики. Черговий – тільки починається.

– Мама, це про кого?
– Про Сіру Шийку.
– Про кого?

Я, жалісливо: – Про качечку, яка крильце зламала.

– Кому зламала?


 

Сидячи на лавочці у дворі, ми з Ігорем спостерігаємо таку картину:

хлопчик Ігорового віку (роки 2) відламує у дерева гілку і починає нею розмахувати.

Я розповідаю синові:

 – Бачиш, що хлопчик зробив? Так робити не можна, деревцю теж боляче. Так робити погано.

– Хлопчик поганий?
– Так.

Важко зітхає, крекчучи, сповзає з лавки:

– Піду, поб’юся…


 

– Мамо, дякую тобі дуже за те, що ти моя мама. Якби у мене була інша мама, я б від неї втік і пішов шукати тебе …


 

Сашина тітка вирішила зробити живильну маску на обличчя. Та не за допомогою новомодних кремів, а за давнім народним рецептом. Але не встигла вона накласти маску, як тут же примчав Сашенька (5 років). Він не злякався, але здивувався неабияк і запитав:

– А навіщо ти обличчя намазала?

Тітка прямо відповіла:

– Щоб бути красивою.
– Да-а-а? – недовірливо каже Сашенька. – А по-моєму, так ще гірше стало.


 

Граємо з Оленою в «слова». Їй дістається слово на літеру «Т».

Каже:

– Треба.

Я їй пояснюю:

– За правилами, таке слово не приймається, можна тільки іменники.
– Мама, ну як же, ти ж сама мені часто говориш: «Є таке слово – треба»!


 

Надя (3 роки 10 місяців) пристала до мами:

– Мама, дай мені пиріг, ну, мам, ну, дай мені пиріг!
Мама:
– Якщо замовчиш, дам.
– Мама, я мовчу. Все, я мовчу-у-у, я мовчу-у, мама!


 

Вітя, 4 роки, розповідає дідусеві:

– Так, наречена у мене в садочку є. Але кожен день різна. Хто в красивій сукні прийде – та й наречена.

 


 

Христина (6 років):

– Матусю, а чому татко закашлявся, коли я йому сказала, що знаю відмінний спосіб, як йому швидко стати дідусем?

Я, зніяковіло:

– І як же, доню?
– Йому просто треба пофарбувати волосся в білий колір і приклеїти бороду!


 

– Мамо, а тебе в садок не візьмуть!
– Чому?
– Тому що ти на горщик не помістишся!


 

Граємо з Катею (2 роки 10 місяців) в лікаря.
Вона – пацієнт, лягає на диван. Я, як лікар, беру інструменти з набору і сідаю поруч:

– Так, на що скаржимося?

Катя:

– На бабусю.


 

Льоня (4 рочки) порізав пальчик на руці. Сидить на підлозі і схлипує. Намагаюся його втішити: – Це нічого! Рани прикрашають чоловіків! На що Льончик зауважує:
– Але ж чоловік повинен бути цілий!


 

Був період, коли донька дошкільного віку постійно зізнавалася мені в коханні. Заліземо на диван, обіймемося міцно і ведемо розмови «за життя». А потім вона повисне на шиї і що-небудь таке скаже … таке … прямо розтанути можна від щастя. Ну, наприклад: – Мама! Ти навіть краще собаки!


 

– Мамо, а Яся вилку впустила! Знову врукопашну їсти!

Источник: Сoma.in.ua
Подписаться Поделиться Твитнуть Обсудить
Комментарии (0)
Имя *
Комментарий *