10 життєвих історій, після яких ти повіриш в справжнє кохання
І хоча скептики вважають справжню любов міфом, життя доводить, що справжні почуття все ж існують. А щоб розвіяти всі сумніви, ми знайшли 10 історій про справжню, неприкриту любов.
«В електричці їхала з літньою парою. Дід майже всю дорогу (близько 3 годин) малював портрет дружини олівцем. Коли та ніяковіла від підвищеної уваги з боку пасажирів, він примовляв: «Нема чого соромитися, вони просто милуються. Як і я милуюся тобою ось уже 40 років!».
«Весь вечір готувалася до дня народження сина. Уже за північ помилася, лягла спати і провалилася в сон. Чоловік вранці розповідає як намагався до мене приставати. На моє запитання з несвідомого стану: «Любити будеш?» було отримано позитивну відповідь. Але моя неактивна свідомість продовжувала дивувати геніальністю: «Любити - це спати давати!».
«Одного разу помітила, що у коханого всі пальці в маленьких ранках. На всі питання він тільки відмахувався, мовляв на роботі подряпався. Приходжу вчора з роботи, а на ліжку лежить величезне кривувате сердечко з десятків зшитих клаптиків. Як уявлю, що він сам невмілими руками мені цей шедевр створював, прямо до божевілля приємно».
«Вийшла на ранкову пробіжку. Біжу, слухаю музику в навушниках. Через деякий час переходжу на крок і роблю зупинку. І тут до ніг падає захекане тіло. Виявляється, якийсь мужик хотів познайомитися і біг навздогін, намагаючись дізнатися мій номер телефону. Дивовижна наполегливість! Обмінялися номерами і він мокрий поплентався додому переодягатися. Потім всім розповідав, як своє щастя наздоганяв. Вже 7 років одружені!».
«Одного разу ми з чоловіком переживали складності. Обидва без роботи, грошей вистачало тільки їжі купити, та за житло заплатити. І тут у мене чобітки розвалилися. Дуже недоречно. Трохи не плачу, уявляючи, як весь лютий буду в кедах ходити. На наступний ранок чоловік мені приносить пару новеньких шкіряних чобіт. Де гроші взяв - незрозуміло.
Пізніше з'ясувала, що він продав іменний годинник діда, щоб дістати грошей мені на взуття. Тепер у нас все налагодилося. До дня народження чоловіка знайшла його годинник через інтернет. Лежить в тумбочці, чекає свята!».
«Дочка вирішила купити ваги. Пішла в місцевий торговий центр, а продавець-консультант, бажаючи довести, що товар в робочому стані, зважився на її очах. Дочка глянула на ваги і каже: «Вам би їсти побільше!» і простягнула юнакові пакет з пиріжками. Так і познайомилися, а через пару місяців одружилися. Що тільки не зробиш заради смачних пиріжків?!».
«Одного разу розповіла чоловікові про дитячу мрію, що хотіла бути феєю і їздити верхи на єдинорозі. Тільки класі в 7-му усвідомила, що таке не станеться…
Якось приходжу з роботи, а в вітальні стоїть крісло-качалка у вигляді єдинорога. Чоловік, примовляючи, що мрії повинні здійснюватися, посадив мене в крісло і став обсипати блискітками, поки я задоволена гойдалася на єдинорозі. Мій найулюбленіший дивак!».
«Жила колись в гуртожитку. Пам'ятаю зима, на вулиці мороз, а у нас, як на зло, обігрівач зламався. Закуталась в плед, сиджу, читаю. І тут хлопець дзвонить. Каже: «Виходь, я тобі обігрівач купив». Тоді я і зрозуміла, що справжня любов полягає не в солодких смс, і не в ласкавих прізвиськах. Вона - ось в таких вчинках, коли ти купуєш коханій обігрівач, щоб їй не було холодно».
«У бабусі завжди в холодильнику зберігалася ковбаса. Нещодавно вони з дідом відзначали рубінове весілля (40 років разом) і бабуся зізналася, що терпіти цю ковбасу не може, але купує, бо дідусь їсть. Той зробив похмуре обличчя і зізнався, що все життя цю прокляту ковбасу ненавидить, але їсть, щоб баба не образилася».
«Батьки змусили розлучитися з коханим, і я зробила тату на безіменному пальці - вирішила ніколи не виходити заміж. Минуло 5 років. Ні я, ні він так і не знайшли свою любов…
Одного разу я влаштувалася в маленьку компанію, де він якраз був керівником відділу. Вдавали, що не знайомі, спілкувалися тільки по роботі. Вчора він мене викликав до себе і оголосив, що в компанії співробітникам заборонено носити тату, тому малюнок доведеться приховувати. Запропонував приховувати каблучкою… Заручилися знову!».