Щоб не померти, мати 13 років живе у скляній клітці і лише двічі на рік може обійняти своїх дітей
Останні 13 років Хуана Муньєс з іспанського Кадіса провела в добровільно-примусовій ізоляції, на відстані лічених сантиметрів від своєї сім'ї, яку вона не може ні обійняти, ні поцілувати.
Якщо жінка покине притулок, то швидко помре болісною смертю. Її діти і чоловік витрачають по кілька днів складної підготовки, щоб всього лише двічі на рік отримати шанс просто доторкнутися до коханої людини.
Життя іспанки, яка тільки-тільки стала молодою мамою, трагічно змінилося 29 років тому. У той рік чоловік посадив на їх городі новий сорт картоплі і коли Хуана почала прополювати грядки, її вразив найсильніший алергічний напад. До лікарні доставили «монстра» - розпухле всюди, де тільки можна, знемагаюче від болю тіло. Лікарі за допомогою кортикостероїдів та інших сильнодіючих засобів усунули проблему, але організм Хуани назавжди отримав вразливість до хімічно активних речовин і жорстока алергія почала переслідувати її всюди.
Примітка: картопля була оброблена новим пестицидом, який через пару років заборонили до використання. Невідомо ні кількість жертв, ні причини події, ні навіть назви виробника отрутохімікату, масштаби проблеми теж невідомі. Хуані Муньєс пропонували провести розслідування і подати позови до суду, але вона не хоче проблем. І так вистачає неприємностей.
Хуана стала слабшати на очах і тепер будь-який контакт з самими звичайними речами міг обернутися для неї травмою. Після декількох років поневірянь і помилок їй нарешті поставили діагноз, а точніше - вирок. У 40-річної жінки виявилася множинна хімічна чутливість, фіброміалгія, синдром хронічної втоми і електрочутливість. Тобто, кожна секунда її існування наповнена болем і жити без ризику вона може тільки в нейтральному, стерильному середовищі. Тоді сім'я Муньєс вибудувала цей ізольований будиночок-притулок, де Хуана і живе останні 13 років свого «життя».
Будь-які хімікат, навіть аромат квітів може викликати задуху. Сонечко, дощик, вітерець - синоніми слова «біль». Чоловік Хуани вирощує для неї спеціальні органічні овочі, не використовуючи ні грама добрив, плюс двічі на місяць вони купують особливе дієтичне м'ясо у довіреного виробника. Хуана може дивитися через скляні стіни на свій сад, але їй не можна торкатися до рослин щоб уникнути алергічної реакції. Вона носить одяг тільки з натуральної бавовни і використовує керамічні предмети побуту.
Раз на кілька років Хуану потрібно відвезти в лікарню на плановий огляд зі спеціального протоколу і кожен раз це рулетка зі смертю, тому що автомобіль не можна стерилізувати повністю. Її чоловік і діти кілька днів сидять на спеціальній дієті, очищають тіло і одяг, щоб увійти в притулок і обійняти дружину і матір, не ризикуючи вбити її. Скоро у Хуани з'явиться онук, але вона не тішить себе надією, що коли-небудь зможе взяти його на руки. Єдине, заради чого їй ще хоче жити - продовжити боротьбу з хворобою, щоб допомогти іншим людям. Нещодавно Хуана стала добровольцем для тестів спеціальної дихальної маски для алергіків і змогла вперше за десяток років недовго погуляти по своєму саду і обійняти бабусю-матір.